Вікові особливості

“Сучасна школа, та й школа взагалі, - писав академік К.І.Скрябін, - початкова, середня, вища – починається із відношення до неї. На плечі вчителя звичайно не лягає відповідальність за всю галузь знань. Історія не перестане існувати від нецікавого уроку, і література не зникне, якщо її не читати.

Але учень, який сидить на такому уроці та слухає підібраний матеріал, може загубити для себе і історію, і літературу: не зацікавитись ними, не відчути їх смаку. А хто знає, може, саме цей ваш учень зміг би зробити свій внесок в науку, до якої ви відбили у нього бажання, інтерес.

Шкільні науки існують давно, але саме вчителю дано кожний раз відкривати цю науку перед кожним новим класом, перед кожним новим учнем – по-новому. Бо від того, яким представить вчитель свій предмет учням всім і кожному – залежить не тільки ставлення учня до нього, а й результативність сумісної праці вчителя та учня”.

І це справді так. Якщо говорити про сучасну школу, то варто говорити про те, що вона сьогодні орієнтує свою роботу на особистість кожного учня з врахуванням всіх його потенціальних можливостей, психофізіологічних особливостей, вона його (учня) сприймає таким, яким він є, розвиває його, допомагає самостверджуватись та цілеспрямовано самореалізуватись, готує до активного, самостійного дорослого життя.

Що означає “сприймати учня таким, яким він є”? Мабуть, в першу чергу бачити його інтереси, задіювати його потенційні інтелектуальні можливості, при цьому формувати особистість         його та допомагати свідомо самовизначатись у житті (кінцевий результат!).

Якщо говорити про максимальну результативність роботи вчителя (як фахівця) на уроці, мабуть варто починати з головного: з врахування вікових особливостей учнів, тому що саме в них – ключ до рішення основної маси проблем щодо вимог сучасної школи.

Справа в тому, що свої вікові особливості (так само як і діти) мають пізнавальні процеси людини, її сприйняття, пам’ять, мислення, мовлення, інш. Ще в більшій мірі, ніж у пізнавальних процесах, вік людини (дитини – в обосл-ті) проявляється в особливостях її особистості, в інтересах, судженнях, поглядах, мотивах поведінки. Врахування к. вчителем даних аспектів стає важливою основою для продуктивного вивчення будь-якого предмету та необхідними умовами для максимальної самореалізації к.учня, самоствердження його та самовдосконалення.

Отже, чи завжди, знаючи (в деякій мірі) вікові особливості дітей, ми їх використовуємо в процесі своєї роботи з ними (дітьми)? Чи пам’ятаємо ми про вікові психологічні особливості пізнавальних процесів, якими ми маємо керувати, щоб зробити процес пізнавання дитини цікавим, неважким, результативним, практично задіяним дитиною у житті? Далеко не завжди. З досвіду роботи можу про це впевнено говорити, бо досить грунтовно вивчила цю проблему і перевірила на практиці.

Кожному віковому періоду (підкреслює відомий психолог А.М.Лєонтьєв), відповідає певний вид діяльності, який впливає на розвиток та формування всіх рис особливості дитини та її пізнавальних можливостей, характерних саме для цього  періоду. В даному виді діяльності відбувалося формування нової ведучої діяльності, яка визначає наступний етап вікового розвитку.

А.Лєонтьєв показує, що саме в процесі ведучої діяльності дитини виникають нові стосунки із соціальним середовищем, новий тип знань та засоби їх отримання! А це, в свою       

 чергу  змінює пізнавальну сферу    та впливає на   психологічну структуру особистості.

Отже, таким чином, кожна ведуча діяльність сприяє прояву характерних саме для даного віку новоутворень, через які, задіюючі, можна досягти високих результатів у навчанні дітей.